Пряма лінія

Ви за чи протии створення в Україні суду присяжних? Можливо з його виникненням і судді станут менш корумпованими?

— Дуже дякую за запитання. Безперечно, головна мета суду присяжних — участь громадян у процесі судочинства і контроль над судовою владою. З тих пір, як у Конституції України з’явилися статті 124 і 127, що передбачають створення суду присяжних, суперечки навколо цього органу не вщухають. В статті 124 Конституції України зазначено, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Однак інститут присяжних поки що не застосовується на практиці, оскільки для цього немає законодавчого фундаменту.

Невдала спроба була у 2003 році. Тоді у ВР надійшла нова редакція Кримінально-процесуального кодексу, 43-я глава якого була присвячена інституту суду присяжних засідателів. На жаль, законопроект так і не подолав «жорна» Парламенту, проте це не означає, що у «справі» поставлено крапку: впровадження в кримінальне судочинство судів присяжних може значно змінити існуючу судову практику. На підтримку створення у майбутньому суду присяжних в Україні висловлюється і Президент України Віктор Янукович.

Але ми маємо розуміти, що до питання введення суду присяжних слід ставитись надзвичайно відповідально. Відповідально з точки зору процедури, організаційних підвалин, державних фінансів та соціальних передумов.

З юридичної сторони дана форма правосуддя вимагає більшої чіткості кримінального закону, аби в суді присяжних щоразу не виникали потреби у перекваліфікації обвинувачення та направленні справи на додаткове розслідування.

Суд присяжних вимагає особливої процедури доказування та спеціальної підготовки суддів, прокурорів і адвокатів.

Суд присяжних — це суд змагальний, гласний. Сьогодні ж ми маємо кримінальний процес, в якому все, що відбувається під час досудового слідства, закрито та у письмовій формі. До такої досудової процедури суд присяжних не імплементується. В Росії зробили саме так — «примонтували» суд присяжних до таємної досудової процедури розслідування, відповідно, не отримали очікуваного ефекту.

Проблема фінансування суду присяжних також дуже нагальна. Знову ж таки, досвід Росії довів, що фінансування суду присяжних перевищує розмір фінансування державних судів. У свою чергу державне фінансування залежить від сталого розвитку економіки країни в цілому.

Ще одне болюче питання — програма захисту присяжних. Досвід Росії негативний і в цьому питанні — до цього часу не існує адекватної програми захисту присяжних. Тому виникають випадки їх підкупу чи навіть інколи залякування. В Америці засідателів, які беруть участь у процесах в резонансних справах, ретельно захищають. Їх облич не видно, імена, а тим більше адреси знає тільки обмежене коло осіб. У дорозі їх супроводжує охорона, кілька днів вони живуть у повній ізоляції.

Отже запровадити суд присяжних, не маючи реформованого кримінально-процесуального судочинства, основ нового доказового права, не маючи поваги суспільства до судів та суддів, не виділяючи належного фінансування для суду присяжних, — означає дискредитувати цю ідею. Але ми маємо планомірними реформами йти до запровадження такого інституту — це буде дійсний прорив у правосвідомості всього українського суспільства.